понедельник, 21 октября 2013 г.

У нас чудова новина!


       


 
"...Краю мій рідний,
       краю співучий,       я твоя гілка,                                   доля твоя." 

               Микола Сингаївський     


Рішенням двадцять четвертої сесії VI скликання від 21 серпня 2013 року №268 Коростенської районної ради Коростенській районній бібліотеці присвоєно ім"я Миколи Сингаївського, уродженця с. Шатрище Коростенського району, поета та перекладача, автора невмирущої пісні «Чорнобривці» і понад шестидесяти збірок прози і поезії, лауреата премій імені Миколи Трублаїні, імені Миколи Островського, імені Лесі Українки та імені Василя Юхимовича, заслуженого діяча мистецтв України, лауреата Почесних відзнак ордена «Співдружність» та «За заслуги перед Коростенщиною».

Голова Коростенської РДА В.В. Нагорняк

        Ми безмежно цьому раді, адже неодноразово в стінах нашої книгозбірні проходили зустрічі читачів з Миколою Федоровичем та відбувались презентації його творів. Він був незмінним головою журі Всеукраїнського літературно-мистецького свята «Просто на Покрову» та головою комісії з премії імені В. Юхимовича. І саме 12 жовтня 2013 року в ході проведення цьогорічного свята "Просто на Покрову" відбулася ще одна знаменна для нас подія - відкриття меморіальної дошки на честь легендарного нашого земляка Миколи Сингаївського, чиє ім"я ми віднині носимо! 
Міський голова В.В.Москаленко

     Поетичним словом, багатством поліської мелодії жила тривожна душа Миколи Федоровича, прагнучи творити пісню своєї долі, власних і людських сподівань. Це людина, яка окрім поетичного таланту, володіла ще й даром надзвичайної душевної теплоти. «Рідний поліський край став часткою моєї біографії – творчої і життєвої. В душі я відчуваю безмежну вдячність своєму краю. Там на все життя я відчув смак джерельної води. Звідси витоки моєї творчості…», - так писав про рідну Коростенщину сам М. Сингаївський. Ще за життя його творчість стала народною, а це – чи не найвище визнання для митця. Микола Сингаївський навічно закарбував своє ім’я в історії літератури, залишив унікальну літературну спадщину і вічно сумуючих друзів - колег. 

Олександр Бакуменко
Олесь Коляда
Віктор Васильчук
Директор РБ - Н. П. Зубенко
Племінник М. Сингаївського -
С. П. Сингаївський
   

        Відкрити меморіальну дошку була надана честь донці Миколи Сингаївського Світлані, племіннику Сергію, голові РДА В. Нагорняку та Віктору Васильчуку.


     
      Ми горді тим, що нам довірили носити ім"я Миколи Сингаївського і впевнені, що  його буде пам’ятати ще не одне покоління, а  «Чорнобривці» Миколи Федоровича продовжу-ватимуть бентежити душі і серця жителів нашого краю.

Колектив Коростенської районної бібліотеки імені Миколи Сингаївського разом з донькою та племінником поета біля щойно відкритої меморіальної дошки 












    


среда, 2 октября 2013 г.

Святкова подорож

    
    Осінь... Це час достиглого винограду і  період для роздумів і подорожей...  Як можна не любити ранню осінь? Я обожнюю цю пору: світанкову прохолоду, переплетену із злегенька романтичною ностальгією за літом, перший вранішній туман із краплями на склі та свіжий запах яблук... Я люблю, коли під ногами шарудить пожовкле листя, або ж, коли те листя тихо відривається від дерева і заплітається у волоссі... А ще я завжди з нетерпінням чекаю кінця вересня, тому що в цю золоту прекрасну пору ми відмічаємо наше професійне свято - Всеукраїнський День бібліотек!!! 


   Цього року ми вперше разом  з нашою великою бібліотечною родиною вирішили відсвяткувати  наш День бібліотек неординарно, а тому вирушили в подорож. Девізом для нас стали слова Св. Августина: "Світ - це книжка і той, хто не подорожує, читає лише одну сторінку".
     Перша наша зупинка - урочище Кипляче Малинського району, де ми відвідали монастир Казанської ікони Божої Матері. Разом із священником чоловічого монастиря отцем Олегом ми поринули в історію виникнення цього монастиря, почули про страту монахів в 1921 році та про чудесне відновлення. 



                                                       
     Наступна наша зупинка - замок "Радомисль". Як тільки ми під"їхали, одразу ж погляд привернули до себе лебеді, які величаво прикрашали собою водоймище, з якого прямо виріс замок "Радомисль".
                                                   
        Коли ми потрапили в середину цього величавого замку ми відчули себе у XVII столітті. Нас   зачарували і Музей української домашньої ікони з експозицією "Душа України", і обрядова зала, і концертна зала або Велика камінна, і 35 - ти метрова башня, піднявшись на яку кожен з нас загадував бажання і дзвонив у дзвін.      
      
                                                                                 
                                                                             
           
                             
      Блукаючи ландшафним парком замку "Радомисль" всі ми відчували себе якось незвично зачарованими, адже не кожен день бачиш таку красу, яка піднімає настрій, надихає на нові мрії і злети.
         Наша святкова подорож закінчилась, але всі ми дійшли висновку, що подорожі вчать більше, ніж що б то не було. Іноді один день, проведений в інших місцях, дає більше, ніж десять років життя вдома!