Бібліотечне літо

        

        Червоніють ягідки, достигає полуниця. Червоні, білі, жовті троянди широко розкрили свої пелюстки. Радіють комахи, всі квіти, всі тварини і птахи. Радіють дорослі. А найбільше - діти! Бо в них розпочинаються КАНІКУЛИ!

      Канікули - прекрасна пора: не треба ходити до школи, готувати уроки. Можна купатися, загорати, смакувати ягодами. І взагалі - весело проводити час. Бо літо - це пора відпочинку та нових вражень. В шкільних оздоровчих таборах діти дуже весело і змістовно проводять час. Ніби і в школі, але немає уроків, а лише розваги та пізнавальні екскурсії. Так до Коростенської районної бібліотеки ім. М. Сингаївського завітали учні 1-6 класів Бехівської ЗОШ та 1-5 класів Грозинської гімназїі. Під час екскурсії діти  із задоволенням прогулялися «вулицями Книжкового міста», ознайомилися з основними правилами користування бібліотекою та книгою, а також їм було запропоновано скористатися безкоштовним інтернетом. 

                   

       В ході перегляду презентації «Як книга прийшла до людей», учні з великою цікавістю мандрували сторінками історії створення книги. Цікавим, захоплюючим доповненням презентації стала демонстрація фільму « Як твориться книга», з перегляду якого, діти дізналися скільки людей різних професій приймають участь в тому, щоб книга потрапила в школу, в бібліотеку, до дому.

                                                                                                                                                           

     Допитливі гості нашої бібліотеки показали неабияку кмітливість та ерудицію , відповідавши на питання вікторини  та під час бесіди про правила користування книгами і гігієну читання. Працівники бібліотеки закликали дітей дбайливо ставитися до книги, адже дуже багато праці вкладається у виготовлення паперу, надрукування книги…

Книга - це чарівниця, 

Книга перетворила світ, 

В ній пам'ять людського роду, 

Вона рупор людської думки, 

Світ без книги, світ дикунів.

                                           

         

              

 

"Грибне царство"

                              Гриби… Для поліської людини – то ціла філософія: коли і де ростуть, коли і як збирати, як споживати, сушити, солити, маринувати... Любителі тихого полювання розкажуть вам чимало історій, які трапилися з ними під час пошуків цих справді безцінних дарів природи.

       Для нас, полісян,  ліс та мандри його стежками в грибну пору не менш звабливі, аніж відвідини далеких заморських країн. Тож коли ми дізнались про вихід в світ книги Людмили Журавської "У пошуках грибного царства" одразу ж запросили пані Людмилу презентувати свою книгу в стінах нашої книгозбірні.

                                                  

                                       

                                                         

         Авторка із захопленням познайомила нас із різновидністю грибів наших лісів, розповіла про ліс, з його таємницями і несподіванками, про ліс, який несе незабутні хвилини радості і втіху тихого полювання. Презентована книга дає відповіді на запитання: "Де, коли і як ростуть гриби, як їх збирати, як готувати  їжу з них, а головне, як ними підтримати свій організм, щоб він був здоровий".

      Після презентації у всіх присутніх були суперечливі думки, тому що більшість з нас таку інформацією про грибне розмаїття і можливості грибів, на думку пані Людмили, навіть і не чули. Це настільки сміливо і незвично, що  важко в це повірити. Адже не кожен день ми чуємо розповіді про те, як потрібно їсти гриби сирими, до того ж не тільки їстивні, а й мухомори, які зазвичай ми вважаємо отруйними.  Про так званий "експеримент" над собою присвячений розділ презентованої книги "Як я їла мухомори". 

   Книга "У пошуках грибного царства" написана з великою любов"ю до лісу. Це прослідковується у кожному рядку і в кожній буквочці і стає зрозумілим, що ліс і гриби для Людмили Журавської - "це казка"... 

"Хай буде славен у віках його безсмертний геній"

(Фотогалерея заходів до 200 - річчя Т. Г. Шевченка)

              «Ми не забули тебе, Тарасе,

             Черпаєм правду в твоєму слові!

             І вберегли ми для внуків наших

        Вкраїнську пісню, вкраїнську мову!»

М. Дубецький

       Крізь роки, скільки б не минуло, нас кличе звитяжне, пристрасне слово Т.Г. Шевченка. Нас зворушують, ніби про нас написані, рядки його величних творів, і надихають його картини. У кожного – свій Шевченко, бо всяк вибирає в його спадщині те, що йому найближче. Всяк бере у Шевченка стільки, скільки здужа. Всяк пише про нього так, як може. А сам Шевченко як явище велике і вічне – невичерпний і нескінченний. 

 Душа століть живе у слові...

Шевченківське свято в районній бібліотеці 

"У кожного своя доля і свій шлях широкий..."

                                                    

Літературно - музична година 

"Як хліб насущний , як молитва

Тараса вічний заповіт"
 (Спільний захід бібліотек Бондарівської сільської ради) 

                                              

                                         

                                                                                                                                                                                                                      

                       

               

                                               

        Доля відвела поетові лише 47 років життя і 25 із них він провів у кріпосній неволі, 10 – у тюрмах та на засланні, а решту майже постійно поневірявся під «недремним» жандармським оком, воював із нестатками й нуждою та самотній помирав у казенній комірчині, не здійснивши навіть природної людської мрії про сімейний затишок у власному куточку, хоча на протязі всього життя він кохав і був коханим...

     Голос Шевченка завжди був, є і залишається голосом мудрого друга, яскравим прикладом незламності людини, життя якої окрилене благородною метою визволення від національного і соціального гніту, боротьбою за щастя всіх людей.

І став для нас Шевченко заповітом,

Безсмертним, як саме людське життя.

Ми будем славить перед цілим світом

Живе й святе Шевченківське ім"я!

"Є пам'ять, якій не буде кінця..."

              

      15 лютого - особливий день!

      День радості й кінець чекання...

      Додому поверталися сини                 

      З чужого і далекого Афгану!      

      В цьому році відмічається  25 – та річниця виведення військ із Афганістану. Для вшанування пам’яті тих, хто поліг в афганських ущелинах, та поклонитися тим, хто прийшов із війни живим з пораненою душею, в Коростенській районній бібліотеці відбулася година спогадів «Є пам'ять, якій не буде кінця…».        

       

       Адже Коростенщина в цій війні має свій страшний лік: 275 чоловік були учасниками бойових дій в Афганістані, 9 з них – загинули: Лотоцький Михайло Орестович(с. Кожухівка), Ущаповський Василь Федорович (с. Васьковичі), Селезньов Віталій Євгенович та Степанчук Олексій Миколайович (с. Поліське), Наумчук Костянтин Володимирович (с. Жабче), Чумак Леонід Олександрович (с. Злобичі), Юрченко Анатолій Адамович (с. Бондарівка), Березюк Володимир Васильович (с. Ушомир), Каленський Микола Миколайович (м. Коростень). Про їхні коротенькі сторінки життя присутні дізналися із представленого слайд – шоу «Війна пройшлась по їхніх долях…», яке озвучили учениці міської гімназії 9-а класу Вигівська Мирослава та Супруненко Єлизавета.               

  Похиливши голови всі присутні вшанували хвилиною мовчання світлу пам'ять тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя. Продовженням хвилини мовчання став вихід дітей, які в своїх тремтячих руках несли запалені свічки під супровід пісні «Помяните меня".
      За кожним воїном-афганцем – своя доля, свій життєвий подвиг. Багато молодих хлопців залишились там, на афганській землі, але саме ті, кому випало жити стали пам’яттю, що пише історію. Своїми спогадами про роки в Афганістані поділилися запрошені воїни – афганці, наші земляки Ліщенко Віктор Володимирович, Власюк Олександр Олексійович та Хоменко Михайло Васильович. Кожен із них розповів про нелюдські випробування в далекій чужій країні, про біль втрати бойових товаришів, про те, що кожна хвилина життя там могла стати останньою. 

      Зворушливі емоції викликала інсценізація «Діалог матері та сина», яку зіграли вчитель міської гімназії Грек Богдана Володимирівна та учень цього ж закладу Волкодав Данило. Демонстрація документального фільму «Назарій Яремчук. Афганська історія» ще раз показала підростаючому поколінню, якою страшною, жорстокою і несправедливою була та війна. А пісні у виконанні активного читача районної бібліотеки Анатолія Виговського і бібліотекаря Пугачівської сільської бібліотеки Терещук Світлани не залишили байдужими кожного, хто прийшов на зустріч із пам’яттю.        

"Діалог матері та сина"

                                                                           

                          

Була війна жорстока і кривава

Горів вогонь і забирав життя…

         Учасникам боїв довічна буде слава!

                    І вічна пам'ять тим, хто йшов без вороття!

                

Поздравляем всех с Новым годом!!!

     Пусть на льдистый поднос, в Новый год,

 Дед Мороз бриллиантовый кубок поставит,

 до краев золотого здоровья нальет, 

на закуску веселья добавит!

У нас чудова новина!

       

 "...Краю мій рідний,       краю співучий,       я твоя гілка,                                   доля твоя." 

               Микола Сингаївський     

Рішенням двадцять четвертої сесії VI скликання від 21 серпня 2013 року №268 Коростенської районної ради Коростенській районній бібліотеці присвоєно ім"я Миколи Сингаївського, уродженця с. Шатрище Коростенського району, поета та перекладача, автора невмирущої пісні «Чорнобривці» і понад шестидесяти збірок прози і поезії, лауреата премій імені Миколи Трублаїні, імені Миколи Островського, імені Лесі Українки та імені Василя Юхимовича, заслуженого діяча мистецтв України, лауреата Почесних відзнак ордена «Співдружність» та «За заслуги перед Коростенщиною».

Голова Коростенської РДА В.В. Нагорняк

        Ми безмежно цьому раді, адже неодноразово в стінах нашої книгозбірні проходили зустрічі читачів з Миколою Федоровичем та відбувались презентації його творів. Він був незмінним головою журі Всеукраїнського літературно-мистецького свята «Просто на Покрову» та головою комісії з премії імені В. Юхимовича. І саме 12 жовтня 2013 року в ході проведення цьогорічного свята "Просто на Покрову" відбулася ще одна знаменна для нас подія - відкриття меморіальної дошки на честь легендарного нашого земляка Миколи Сингаївського, чиє ім"я ми віднині носимо! 

Міський голова В.В.Москаленко

     Поетичним словом, багатством поліської мелодії жила тривожна душа Миколи Федоровича, прагнучи творити пісню своєї долі, власних і людських сподівань. Це людина, яка окрім поетичного таланту, володіла ще й даром надзвичайної душевної теплоти. «Рідний поліський край став часткою моєї біографії – творчої і життєвої. В душі я відчуваю безмежну вдячність своєму краю. Там на все життя я відчув смак джерельної води. Звідси витоки моєї творчості…», - так писав про рідну Коростенщину сам М. Сингаївський. Ще за життя його творчість стала народною, а це – чи не найвище визнання для митця. Микола Сингаївський навічно закарбував своє ім’я в історії літератури, залишив унікальну літературну спадщину і вічно сумуючих друзів - колег. 

Олександр Бакуменко

Олесь Коляда

Віктор Васильчук

Директор РБ - Н. П. Зубенко

Племінник М. Сингаївського -
С. П. Сингаївський

   

        Відкрити меморіальну дошку була надана честь донці Миколи Сингаївського Світлані, племіннику Сергію, голові РДА В. Нагорняку та Віктору Васильчуку.

     

      Ми горді тим, що нам довірили носити ім"я Миколи Сингаївського і впевнені, що  його буде пам’ятати ще не одне покоління, а  «Чорнобривці» Миколи Федоровича продовжу-ватимуть бентежити душі і серця жителів нашого краю.

Колектив Коростенської районної бібліотеки імені Миколи Сингаївського разом з донькою та племінником поета біля щойно відкритої меморіальної дошки 

    

Святкова подорож

    

    Осінь... Це час достиглого винограду і  період для роздумів і подорожей...  Як можна не любити ранню осінь? Я обожнюю цю пору: світанкову прохолоду, переплетену із злегенька романтичною ностальгією за літом, перший вранішній туман із краплями на склі та свіжий запах яблук... Я люблю, коли під ногами шарудить пожовкле листя, або ж, коли те листя тихо відривається від дерева і заплітається у волоссі... А ще я завжди з нетерпінням чекаю кінця вересня, тому що в цю золоту прекрасну пору ми відмічаємо наше професійне свято - Всеукраїнський День бібліотек!!! 

   Цього року ми вперше разом  з нашою великою бібліотечною родиною вирішили відсвяткувати  наш День бібліотек неординарно, а тому вирушили в подорож. Девізом для нас стали слова Св. Августина: "Світ - це книжка і той, хто не подорожує, читає лише одну сторінку".

     Перша наша зупинка - урочище Кипляче Малинського району, де ми відвідали монастир Казанської ікони Божої Матері. Разом із священником чоловічого монастиря отцем Олегом ми поринули в історію виникнення цього монастиря, почули про страту монахів в 1921 році та про чудесне відновлення. 

 

                                                       

     Наступна наша зупинка - замок "Радомисль". Як тільки ми під"їхали, одразу ж погляд привернули до себе лебеді, які величаво прикрашали собою водоймище, з якого прямо виріс замок "Радомисль".

                                                   

        Коли ми потрапили в середину цього величавого замку ми відчули себе у XVII столітті. Нас   зачарували і Музей української домашньої ікони з експозицією "Душа України", і обрядова зала, і концертна зала або Велика камінна, і 35 - ти метрова башня, піднявшись на яку кожен з нас загадував бажання і дзвонив у дзвін.      
      
                                                                                 
                                                                             

           

                             

      Блукаючи ландшафним парком замку "Радомисль" всі ми відчували себе якось незвично зачарованими, адже не кожен день бачиш таку красу, яка піднімає настрій, надихає на нові мрії і злети.

         Наша святкова подорож закінчилась, але всі ми дійшли висновку, що подорожі вчать більше, ніж що б то не було. Іноді один день, проведений в інших місцях, дає більше, ніж десять років життя вдома!